Школа — це більше, ніж стіни. Це дім, у якому народжується дитинство, де перші мрії торкаються неба, а кожен дзвінок — мов відлуння серця. Вона єднає покоління — учнів і вчителів, батьків і випускників — у велику родину, де кожен залишає частинку своєї душі. З роками історія школи сплітається з історією міста, народу, країни. У її пам’яті — сотні імен, подій, світлих моментів, що творять живу хроніку нашого буття. Вона, як мудра мати, провела у світ не одне покоління, навчила любити, шанувати, мріяти, долати труднощі. Та сьогодні, коли війна безжально нищить наші домівки, школи, вулиці, коли багатьох розкидала доля по світах, особливо важливо не загубити ниточку, що веде додому. Пам’ятати свою школу — це пам’ятати, хто ми. Пам’ятати історію — це берегти коріння, що живить душу народу. Бо навіть якщо нас розділяють відстані, — нас єднає пам’ять. І вона сильніша за війну.1963 рік... На теренах славетного шахтарського містечка Димитрова (нині — Мирноград) постає Димитровська школа №31 міста Красноармійська Донецької області (нині Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №9 Мирноградської міської ради) — нова оселя знань і надій. Вона народилася в епоху, коли під гул землі, під мелодію шахтарських копалень, розквітало життя. Коли руки трударів із вугільним пилом на долонях творили майбутнє для своїх дітей — світліше, гідніше, вільніше. Тоді місто дихало працею. Глибокі шахти відлунювали голосами відважних людей, для яких земля — не лише джерело праці, а й частинка душі. Шахтар — це символ мужності й відданості, той, хто спускався у темряву, щоб дарувати світло іншим. Саме завдяки їхній праці виростали нові будинки, розквітали мікрорайони, будувалися дитячі садки, школи, клуби, стадіони. Наша школа стала одним із таких паростків нового життя — місцем, де діти шахтарів уперше торкалися науки, де поряд із любов’ю до рідного краю виховувалися повага до праці, сила духу і людська гідність.Школа №31 постала як простора й світла оселя знань, де все дихало турботою і любов’ю до дитини. Вона складалася з двох корпусів, з’єднаних критим переходом — немов містком, що поєднував мрії з реальністю. Перший корпус — триповерхова будівля з високими вікнами, залитими сонячним світлом. Тут розмістилися навчальні кабінети фізики, хімії, математики, іноземних мов, бібліотека, затишні коридори, де лунали кроки й дитячий сміх, а також кабінети адміністрації, де завжди відчувався пульс шкільного життя. Другий корпус вабив ароматом домашніх обідів із шкільної їдальні та відлунням спортивних змагань у великій залі, де народжувався командний дух і віра у власні сили. Поруч стояли майстерні — місце, де дитячі руки навчалися творити, пиляти, фарбувати, майструвати, і де кожен відчував гордість за власну працю. Навколо школи розкинувся справжній зелений острівець: стадіон, доглянуті алеї, клумби, агрооржереї, у яких школярі з любов’ю саджали квіти й дерева. З кожним роком ця шкільна земля ставала родючішою — не лише від турботи, а й від сотень дитячих сердець, що вкладали у неї тепло.Кожна школа має свій початок — особливий, зворушливий, сповнений надій і віри. Для школи №9 він почався з людей, які першими вдихнули в неї життя, запалили вогонь знань у дитячих серцях. Першим директором став Слипенко Костянтин Іванович — людина мудра, вимоглива і водночас надзвичайно чуйна. Саме під його керівництвом школа набувала форми, характеру, душі. Він умів бачити в кожному учневі майбутнє, а в кожному вчителеві — натхненника. Поруч із ним стояли перші педагоги — Бриліна В.Т., Копейкін Л.А., Іванченко Л.І., Литвинова А.А., Ємець Ф.Т. Вони були тими, хто закладав фундамент шкільної родини, хто першим писав крейдою на новій дошці, першим відкривав двері класу з теплими словами: «Діти, почнемо урок». Їхні серця палали любов’ю до справи, і саме завдяки їм школа від самого початку стала домом, де цінували знання, щирість, доброту і працю. І ось настав незабутній день — перший випуск. Тридцять три юних серця переступили поріг дитинства, щоб вирушити у велике життя. Випускники 1964 року — це ті, хто першими поніс у світ честь і гордість своєї школи, залишивши на її сторінках слід, що не зітреться з часом. Вони стали початком великої історії, яку й досі продовжують нові покоління — учні, вчителі, випускники.З роками школа змінювалася, зростала разом із поколіннями своїх учнів. У 1990 році, у зв’язку з віднесенням міста Димитрова до категорії міст обласного підпорядкування, Димитровську школу №31 міста Красноармійська Донецької області було передано до системи Димитровського міського відділу освіти та перейменовано на Середню школу №9 міста Димитрова Донецької області. Заклад набув статусу одинадцятирічної школи. В цей період школа змінює статус на україномовну. Змінилася назва, розширилися горизонти, але незмінним залишилося головне — дух добра, знань і спільності, який завжди живе в її стінах. У 2002 році Середню школу №9 міста Димитрова Донецької області перейменовано на Загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів №9 м. Димитрова Донецької області.У 2016 році, у зв’язку з перейменуванням міста Димитров на Мирноград, заклад отримав нову назву — Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів №9 Мирноградської міської ради Донецької області.У кожної школи є свій особливий час — коли вона розквітає, коли кожен день наповнений життям, а кожен куточок дихає добром, мудрістю й любов’ю. Для Мирноградської ЗОШ №9 цей час — не лише спогад про минуле, а й теперішня мить, адже вже багато десятиліть вона живе у своїй золотій добі. Її історія — це історія людей, які не просто працювали, а творили, надихали, вкладали у своїх учнів серце. Кожен директор став частиною великої шкільної родини, залишивши свій слід у долі закладу. Першим керманичем став Слипенко Костянтин Іванович (1963–1970 рр.) — він заклав міцний фундамент, визначив напрям, на якому стоїть школа й досі. Його справу гідно продовжив Медянкін Анатолій Олександрович (1970–2003 рр.) — під його керівництвом школа розквітла, стала осередком не лише знань, а й культури, творчості, людяності. Далі естафету прийняла Лійка Наталія Миколаївна (2003–2013 рр.), для якої школа була не просто роботою, а живим організмом, спільнотою сердець.Згодом заклад очолила Батир Ганна Олександрівна (2013–2020 рр.), яка примножила традиції, зміцнила дух співпраці й розвитку.У складні часи змін школу вела Мосієць Олена В’ячеславівна (2020–2022 рр.), підтримуючи педагогічний колектив і дітей у нових реаліях.А нині, у часи випробувань і надій, цей шлях продовжує Лебедь Олена Валеріївна (з 2022 року й дотепер) — директорка, для якої кожен учень і кожен учитель є безцінною частиною великої історії школи.Серце будь-якої школи — її вчителі. Вони — хранителі світла, ті, хто першими зустрічають дитину в цьому великому світі й ведуть її до пізнання, до мрії, до себе. Серед тих, хто стояв біля витоків, чиї імена з любов’ю згадують учні, — Акімкіна Г.О., учитель біології, що відкривала дітям красу живої природи; Колєгаєва З.В., учитель математики, яка навчала не лише рахувати, а й мислити логічно й сміливо; Грязєва Н.М., учитель зарубіжної літератури, що відкривала дітям світ книжкових героїв і великих почуттів; Погребенко Л.Ф., учитель української мови та літератури, яка сіяла любов до рідного слова; Сиропуло В.І., учитель географії, що вчив бачити красу планети й рідного краю; Сердюк Н.Д., учитель математики, що допомагала знаходити гармонію в точності; Романчук М.І., учитель української мови та літератури, яка виховувала покоління, для яких слово стало зброєю і музикою серця.У листопаді 2021 року загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів №9 Мирноградської міської ради Донецької області перейменовано на Загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів №9 Мирноградської міської ради (скорочена назва – Мирноградська ЗОШ №9).Протягом усіх цих років школа жила активним життям — кипіли гуртки, лунали пісні, проводилися свята й змагання. Учні ставали переможцями конкурсів, олімпіад, спортивних турнірів, творчих фестивалів. Але найбільша перемога школи — це її випускники: щирі, освічені, гідні люди, які з гордістю несуть у серці частинку рідної школи. Шкільний дзвінок стихає, але його відлуння не зникає — воно живе у долях випускників, у їхніх досягненнях, у справах, що прославляють рідну школу. Кожен із них — це окрема історія, окрема зірка на небі пам’яті, яка світить і тим, хто навчається сьогодні. Серед випускників школи — Брикалов Олександр Леонідович, нинішній Мирноградський міський голова. Його шлях — приклад служіння своїй громаді, своєму місту. Він неодноразово підкреслював, що саме шкільні роки стали для нього фундаментом відповідальності, справедливості й любові до рідного краю. Ще одне горде ім’я — Попівненко Олена Анатоліївна, завідувачка гінекологічного відділення Мирноградської міської центральної лікарні, лікар вищої категорії. Її професіоналізм, чуйність і відданість справі відзначені численними подяками від адміністрації лікарні. Вона — приклад того, як шкільне добро і людяність переростають у справу всього життя. Та особливо трепетно школа говорить про тих, хто, ступивши у велике життя, знову повернувся до рідних стін — щоб навчати нове покоління, стояти біля дошки вже не як учні, а як наставники. Серед них — Чупахіна Ольга Анатоліївна, учитель математики, заступник директора, педагог від Бога, для якої кожен урок — це діалог душ, точність і гармонія у цифрах і серцях та Міллєр Аліна Юріївна, учитель хімії, заступник директора — людина, у якій поєдналися наукова глибина й педагогічна ніжність, натхненниця, що продовжує творити історію школи сьогодні. Їхній шлях — доказ того, що Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №9 – не лише навчає, а й виховує серця, які вміють віддавати. І поки її випускники працюють на благо міста, лікують, навчають, створюють, — школа живе у кожному з них.Бо школа — це не будівля.Це пам'ять, що дихає у людях.І поки вони пам’ятають — вона безсмертна.У період з 15.03.2024 по 25.11.2024 унаслідок неодноразових артилерійських обстрілів було пошкоджено будівлі закладу. Стан приміщень на даний час невідомий.